OUR VOLUNTEERS

Все, чим ми насолоджуємось у своєму житті, окрім того, що створено природою, є результатом чиєїсь сумлінної праці. І то, що нам здається таким простим, часто потребує надзвичайної досконалості та зусиль від тих, хто це зробив. Коли на ярмарках бачиш вироби Гуртку Майстринь, відразу хочеться посміхнутися вже від першого погляду на яскраві, добрі і веселі вироби - іграшки, ляльки, різні сувеніри. З якою ж надзвичайною любов'ю це зроблено! І це попри те, що майстрині переживають складні часи адаптації у новій країні та хвилюються за рідних та близьких в Україні.

Гурток Майстринь був організований на самому початку війни Тетяною Міньковською з Ukrainians of Calgary Association. Тетяна організувала групу майстринь для створення іграшок та сувенірів для ярмарків, щоб кошти з продажу цих товарів йшли на допомогу Україні. Вироби майстринь унікальні, так само як і історії жінок, якими вони вирішили поділитися з українською громадою Калгарі.

Аня Романовська, киянка, виїхала з Києва 25 лютого, три місяці жила у Чернівецькій та Івано-Франківській областях, до Калгарі приїхала наприкінці травня цього року. Як і Катерина Березняк, Аня почала в'язати гачком під час пандемії. В Канаду Аня їхала з чітким розумінням, що тут вона має бути корисніша, ніж в Україні, тож намагається допомагати UOCA у Гуртку Майстринь, а також своїй родині та друзям в Україні фінансово. В'язання відволікає від тривожних думок, а виручка від продажу виробів допомагає рятувати життя наших воїнів.

Таня Біліченко приїхала в Калгарі на початку квітня і відразу пішла на курси англійської мови, де познайомилася з Катериною Березняк. Кілька тижнів по тому жінка потрапила на ярмарок, де познайомилася з Тетяною Міньковською, організаторкою гуртка. Ця ідея дуже сподобалась Тані і вона примкнула до групи творчих дівчат. Таня мала досвід в'язання ще з дитинства і інколи в'язала одяг собі і дочці. "Ми так радіємо що можемо допомагати на відстані своїм умінням, талантами і своїм часом... Мені болить за Україну, там дуже багато моїх рідних і друзів, там мій коханий чоловік,"- каже Таня. "Я люблю свою країну і хочу щоб вона була мирна і квітуча держава." Таня вважає, що волонтерство в гуртку дало їй нових друзів та нові вміння, а також навчило планувати власний час так, щоб все встигати - і власні справи, і волонтерство. Для жінки дуже важливо відчувати, що вона допомагає, і Таня вдячна за таку можливість.

Анна Кириченко, як і багато майстринь в гуртку, народилась і мешкала у Харкові, у 2010-х переїхала до Києва. Анна приїхала до Калгарі наприкінці березня і дуже скоро почала волонтерити - допомагати під час благодійних обідів і ярмарків, ходити на мітинги в підтримку України, а також приєдналась до Гуртку Майстринь. Анна вміла в'язати і до того, як приєдналась до майстринь, але навчилася новому і цікавому під час майстер-класів. "Ми намагаємось планувати заздалегідь і мати вироби сезонної спрямованості, наприклад на ярмарки у листопаді і грудні ми підготували вироби різдвяної та новорічної тематики. Обов'язково приходьте на ярмарок 11 грудня у Культурному Центрі Собору Св. Володимира, буде багато цікавого!" - каже Анна Кириченко, яка разом з Катериною Березняк не лише задіяна у майстрування виробів, але й допомагає їх продавати під час ярмарків.

Евеліна Латишева народилася і жила у Мелітополі, аж доки у 2019 не переїхала разом з родиною до Канади. Із початком війни, щоб допомогти UOCA у зборі коштів, дівчинка почала робити прикраси. Маленька майстриня ще й допомагала продавати свої вироби під час ярмарків на Alberta Days, Global Fest, та на благодійних обідах.

Розмовляємо з Евеліною ввечері – за її спиною стіл зі стрічками, клеєм, намистинами та усім іншим, з чого майстриня робить прикраси. Маленький братик, якого мама вже готує до сну, теж зацікавлений яскравим заповненням столу.

“Так в мене ж все є,” – здивовано відповідає вона і розводить руками, бо щиро не розуміє, про що я її питаю. “І де жити є, і що їсти є, і іграшки в мене є!” – перераховує Евеліна. “А найголовніше, що моя родина поруч, цілі і здорові – мама, тато, малий братик. А в Україні люди гинуть щодня, і діти також. І холода йдуть,” – каже дівчинка, а я широко відкриваю очі, щоб втримати підступні сльози.“Батьки водили мене до Військового Музею тут, у Калґарі,”– ділиться Евеліна. “Скільки всього люди створили для війни, для вбивств! І зараз, коли в Україні йде війна, на зброю дивишся зовсім по-іншому… Мої канадські друзі питають мене про Україну та про війну, і я їм розповідаю. Українські друзі тут не питають, бо вони самі все знають,” – тихо каже Евеліна.

“Ой, а знаєте, мої бабуся і дідусь – вони герої!” – пожвавлюється дівчинка. “Вони, коли були в окупації, возили їжу нашим на лінію фронту в обхід російських блокпостів. Бабуся готувала, а дідусь відвозив. Дуже сильно хочу їх обняти, так вже за ними скучила,” – каже Евеліна і зітхає.

Страшний досвід, що українці набули за останні вісім років, ще раз доводить – жодні ворота не зможуть утримати ворога, якщо біля них не буде захисників. Ми усі тримаємо цю браму – навіть, на відстані, навіть, маленькі дитячі руки. Тому ця брама просто не має впасти…

…I я не вмовлятиму вас не плакати, бо сльози — це не завжди погано.

Героїня нашої першої історії – мисткиня Катерина Криволап. Попри те, що Катерина тільки нещодавно переїхала до Калґарі з Н'ю Брансвіка, її чарівні картини у традиційному українському стилі Петриківка вже добре знайомі калґарійцям. Мисткиня не пропускає жодного благодійного ярмарку, віддає свої роботи на аукціони, що проходять під час благодійних вечорів UOCA, проводить класи малювання, щоб якомога більше допомогти у зборі грошей на допомогу пораненим.

Це стало своєрідним трампліном і скоро мисткиню вже чекав Лувр. На кінець жовтня 2022 у Катерини Криволап запланована вже друга виставка у Луврі – Катерина буде презентувати свою роботу на міжнародній експозиції.

Творчу наснагу Катерина черпає у бездонній красі довкілля, українській культурі та медитації. Зараз, у часи війни, творчість допомогає пережити страшні новини про вбитих і поранених, про руйнації пам'яток культури та звичайних осель, котрі щоденно надходять з України.

“Але попри все, журба ніколи не буває сама по собі, треба уважно придивитися – десь поруч ви обов'язково побачите надію” – впевнено каже Катерина Криволап.